?

Log in

No account? Create an account
11 фев, 2018 @ 01:13 Шахматов и свисток
About this Entry

Шахматов не потому занял в историографии такое выдающееся место и не потому его работы до сих пор сохраняют высокую актуальность (чем, в общем-то никто из его современников похвастаться не может, даже В.О. Ключевский), что он создал какие-то выдающиеся теории (пусть и разделяемые до сих пор с теми или иными поправками значительной частью летописеведов), а в первую очередь потому, что он сформулировал чёткие верифицируемые критерии текстологической работы с летописным материалом. И за прошедшие 100 лет никто другой альтернативную систему критериев такого же уровня не предложил. У критиков Шахматова (В.М. Истрина, Н.К. Никольского, А.Г. Кузьмина, М.Х. Алешковского и т.д.) при том, что часто их замечания были и солидны и остроумны, всё, увы, не ушло дальше работы "на глазок". Поэтому результаты них получались не верифицируемыми (у каждого они были свои на уровне "я так вижу" и большей частью ни в чём не совпадали), а соответственно, уходили в свисток, в то время как система Шахматова продолжала работать.

Очень ярко это же явление видим в работах современных украинских историков (А.П. Толочко и его ученики), которые в последние годы выступили против Шахматова в очередной крестовый поход. Недавно вышла книга ученицы А.П. Толочко Т.Л. Вилкул Літопис і хронограф. Студії з домонгольського київського літописання. К., 2015

В ней сия учёная дама "обнаружила" (почему в кавычках сейчас объясню) в начальном русском летописании многочисленные заимствования из хронографической литературы, которых до неё никто не видел. На основе своих "открытий" Т.Л. Вилкул построила далеко идущие выводы согласно которым Повесть временных лет была не летописным сводом, вобравшим предшествующее летописание, а первой русской летописью (т.е. более ста лет после Крещения до начала XII века никаких исторических произведений на Руси не создавалось, что из общеисторических соображений, мягко говоря, крайне сомнительно), авторским произведением одного человека, а все остальные летописи (в т.ч. Новгородская первая, в которой Шахматов видел отражение Начального свода конца XI в. предшествующего ПВЛ) были лишь её переработками.

Проблема однако в том, что Т.Л. Вилкул не только не предложила чётких критериев того, что вообще можно рассматривать как текстовое заимствование, но напротив, максимально размыла и замылила данную проблему. Если обычно заимствованиями считаются имеющие смысл фрагменты текста, то у Т.Л. Вилкул в "заимствования" попадает всё, что угодно вплоть до отдельных словосочетаний, лексических оборотов, фразеологизмов и чуть ли не отдельных слов. Всё это совершенно несерьёзно. Древнерусские книжники говорили на одном языке и оперировали одной и той же системой образов и понятий, поэтому вполне очевидно, что в совершенно не связанных напрямую произведениях (например, в летописи и переводе какого-нибудь византийского исторического текста) будут одинаковые словесные обороты, что само по себе никак не доказывает прямого заимствования из перевода хронографа в летопись (и наоборот).

Поэтому не надо быть пророком, чтобы понимать, что работа Т.Л. Вилкул по причине своей бессистемности и отсутствия верифицируемых критериев работы с текстом уйдёт в тот же самый свисток.

Тот, кто хочет всерьёз "опровергнуть" Шахматова должен в первую очередь предложить альтернативную систему верифицируемых критериев работы с летописными текстами на столь же высоком уровне. Без этого любая критика уходила, уходит и будет уходить в свисток.

From:kovalskyhistor
Date:Февраль, 22, 2018 21:16 (UTC)

Про книгу Толочко О.П. «Очерки изначальной Руси».

(Permanent Link)
Автор розвиває так звану торгову теорію утворення Русі і будує історичну модель як несуперечну існуючим джерелам (це до того що частину джерел втрачено, втрачають, а може ще щось і знайдеться). І якщо ми слідкуємо тільки за письмовими джерелами, то ми стаємо на їх точку зору. Ця точка зору може не відповідати дійсності, а відображає інтереси тих, хто писав або фактору статистичної виборки з того, що випадково вціліло або цілеспрямовано зберігалося. Тому методологічно є підходи не від одних лише джерел, а від суті проблеми в якій одне з чільних місць належить джерелам..
У висновках книги торгова теорія декларується як найбільш ймовірна з локалізацією на північ – норманістика. «Торгова кампанія якою була початкова русь перетворилася в Християнську державу» - такими словами закінчується книга. З таким висновком можна поспорити. Чи може бути торгово-логістичний фактор головним в державотворенні? Установлений погляд в історичній науці (Толочко П.П.) стверджує становлення Київської Русі як європейської держави, як військово-торгового форпосту осілого населення проти азійської кочової експансії. Тобто Русь стала елементом механізму регіональної безпеки Візантії і Європи.
В книзі багато аналітичного і старанно обробленого матеріалу, але принциповим є те, що в вибраних хронологічних рамках (VIII-X віки) до іншого висновку прийти неможливо окрім норманської теорії походження. Більшість дослідників (антинорманістів) виходять з більш широкого хронологічного діапазону подій залучаючи синхронні порівняльні аналогії утворення інших держав (Само, Болгарія, Польша).
Автор є шанувальником методології Ранке, яку можна порівняти з хірургічним інструментом. Тому в книзі не приділяється увага народній і національній традиції, в якій відображено доленосне протистояння з кочівниками, з азійським простором. Саме на фоні цього процесу є логічними зв’язки з Візантією і Скандинавами. Більш продуктивним є підхід, коли так звані не історичні місця літописів не ігноруються, а аналізуються на предмет їх міфологічного змісту. В одній зі своїх статей такий аналіз стосувався легенди про Олега. Однак важливою посилкою норманізму є відокремлення етногенезу русів і християнізації Русі, що не відповідає логіці хоч мізерним, але джерелам – процеси синхронні і пов’язані. Тому значна частина літописів може мати релігійно символьне значення і відображає мотиви історичних персонажів (читай антинорманізм і провізантійство).
Не зовсім виправдовує себе категоричність трактування назви русь як етноніма, яка стала самоназвою народу. Для прикладу в часи хмельниччини українське населення, яке прозивалося русинами, втратило свою самоназву внаслідок тотального окозачування. Русинів почали називати козаками, а назва Русь остаточно перекочувала на північ. Це унікальний історичний феномен добровільного відказу від своєї національної ідентичності. Тобто козаки і русь можуть мати споріднене походження, - не етнічне, а станове.
[User Picture Icon]
From:snegsever
Date:Февраль, 24, 2018 10:12 (UTC)
(Permanent Link)
Опять же приношу извинения за оффтоп, но прошлая тема оказалась слишком далеко задвинута.
Сергей Нефедов: «Наука история - это поиск закономерностей»

Я хотел обратить внимание на сам заголовок (содержание тоже интересное, но оно относится не к древней истории, поэтому сейчас второстепенно). Нефедов ни секунды не сомневается в существовании исторических закономерностей и видит содержание науки истории в поиске таких закономерностей. Возможно тут сказывается, что Нефедов не только доктор доктор исторических наук, но и кандидат физико-математических наук. Поэтому релятивизм некоторых гуманитариев ему чужд.